Албанська мова: до якої групи належить і на що схожа

До якої групи належить албанська мова

Албанська мова належить до індоєвропейської сім'ї, як і українська, англійська, грецька та гінді. Проте вона утворює в цій сім'ї окрему гілку і є в ній єдиною живою мовою. Близьких родичів, як в української з польською чи в іспанської з італійською, в албанської немає.

Лінгвісти ділять сім'ю на гілки. До слов'янської належать українська, польська, сербська, чеська та ще з десяток мов. До романської належать італійська, французька й румунська, до германської — німецька та англійська. Мови однієї гілки схожі словами й граматикою, і їхні носії часто частково розуміють одне одного: поляк у Празі прочитає половину вивісок. В албанської гілки такого сусіда немає, є лише одна мова з діалектами. Так само окремі гілки утворюють грецька та вірменська.

Самі албанці називають свою мову shqip («албанська»), а країну — Shqipëri («Албанія»). Українська назва «албанська» походить від античної назви одного з місцевих племен, албанів. Носіїв найчастіше налічують близько 7,5 мільйона. Вони живуть в Албанії, Косові, Північній Македонії, Чорногорії, а також у діаспорі в Італії, Греції, Швейцарії та США. Довідники тут помітно розходяться, тож цю цифру варто сприймати як орієнтир.

Писемна історія мови коротка. Найдавніша пам'ятка — формула хрещення 1462 року: кілька слів обряду, які записав архієпископ Дурреса Пал Енджелі (Pal Engjëlli). Перша друкована книжка, «Мешарі» (Meshari, служебник) священника Гйона Бузуку (Gjon Buzuku), вийшла 1555 року. Слов'яни на той час мали писемність уже понад п'ять століть.

Звідки вона взялася: що кажуть лінгвісти

Предком албанської вважають одну з давніх мов Балкан, які називають палеобалканськими. Записів від них майже не лишилося, тож про родовід доводиться судити з непрямих ознак.

Головних кандидатів два. Іллірійською мовою говорили на заході півострова, приблизно там, де сьогодні живуть албанці. Фракійською або близькою до неї дако-мізійською говорили східніше. На користь цієї версії свідчать давні слова, спільні для албанської та румунської.

Албанська — не слов'янська мова, хоч так часто здається

Албанська не належить до слов'янських мов. Спільний предок у неї з ними той самий, що й у всієї індоєвропейської сім'ї, і не ближчий. Відчуття спорідненості дає сусідство: століттями албанці жили поруч із сербами, македонцями й болгарами. Від них вони перейняли сотні слів і частину граматики.

Звідки плутанина, зрозуміти легко. На мапі Албанію оточують слов'янські країни, назви деяких сіл на півночі звучать цілком по-слов'янськи. У мовленні трапляються bisedë («бесіда, розмова») і gozhdë («цвях»). Додайте артикль у кінці слова, який є і в болгарській, і спорідненість здається очевидною.

Проте в лінгвістиці спорідненість визначають за базовим словником і граматикою. До цього шару належать числа, займенники, частини тіла, родина, вода, вогонь, закінчення. Цей шар майже ніколи не запозичують, і за ним албанська далека від слов'янських мов. Перейняти хоч тисячу слів можна й без жодної спорідненості. В англійській повно французької лексики, але романською її ніхто не вважає.

Є й простіша перевірка. Увімкніть у таксі в Тирані місцеве радіо. Українець, який без підготовки вловлює зміст польського чи словацького мовлення, тут не зрозуміє нічого, крім слів «інтернет» і «футбол».

На яку мову схожа албанська: слова з латини, грецької, турецької та слов'янських мов

Словник албанської схожий на листковий пиріг: невелике питоме ядро і товсті пласти запозичень. Найбільше їх із латини, далі йдуть грецька, турецька, слов'янські мови та італійська. Тому албанська раз у раз здається «трохи схожою» на різні мови.

Масштаб добре видно зі старого підрахунку австрійського лінгвіста Ґустава Маєра. З 5140 розібраних слів він визнав питомими близько 400. Романських він налічив 1420, турецьких 1180, грецьких 840, слов'янських 540. Пізніше підрахунки уточнювали, але пропорція загалом тримається.

Латина дала найбільший пласт запозичень. Римляни правили Балканами кілька століть, і від них прийшли слова навіть для базових понять: mik («друг»), qytet («місто»), mbret («король»), kalë («кінь»). Змінилися вони до невпізнанності: у mbret без словника не розгледіти imperator.

Грецька давала слова двома хвилями, античною та візантійсько-новогрецькою. Це церковна лексика, назви рослин, ремесла. Турецька за п'ять століть Османської імперії принесла слова побуту. Dyqan («крамниця») трапляється на вивісках у будь-якому місті. У кафе ви замовите qebap («кебаб»), а решту покладете в xhep («кишеня»). Тож чи схожа албанська на турецьку? Рівно настільки, наскільки збігаються слова на ринку й на кухні. Граматика в них із різних світів. Турецька аглютинативна, з гармонією голосних і без роду. Албанська флективна індоєвропейська, з родом і відмінками.

Слов'янські слова українець упізнає сам, особливо ті, що стосуються господарства й природи. Наприклад, kosë означає «коса». Італійська додала слова з кухні й побуту (pjatë, «тарілка»), а останні десятиліття принесли загальноєвропейські інтернаціоналізми.

Ось чому албанська здається знайомою то українцеві, то італійцеві, то туркові. Проте запозичення спорідненості не доводять.

Балканський мовний союз: спільне із сусідами

Албанська, грецька, румунська, болгарська й македонська століттями жили пліч-о-пліч і виробили спільні риси граматики, хоч належать до чотирьох різних гілок. Лінгвісти називають це балканським мовним союзом. За будовою саме його члени найближчі до албанської.

Споріднені мови схожі, бо походять від одного предка. У союзі схожість виникла інакше: люди століттями говорили двома мовами водночас, і граматика підлаштовувалася під сусідів. Спільного набралося чимало:

• Артикль у кінці слова. Mal означає «гора взагалі», а mali — «ця гора». Так само влаштовані болгарське «град — градът» і румунське lup — lupul («вовк — цей вовк»).

• Майбутній час через «хотіти». Частка do (do të shkoj, «піду») виросла з дієслова dua («хотіти»). Ту саму роботу виконують грецьке θα і болгарське «ще».

• Втрата інфінітива. У літературній албанській немає форми на кшталт «робити». Замість «хочу зробити» кажуть dua të bëj, буквально «хочу, щоб зроблю». У грецькій і болгарській так само.

• Лічба 11–19 за схемою «один-на-десять»: njëmbëdhjetë = një + mbë + dhjetë.

Гегський і тоскський діалекти та єдина норма

Албанська має два великі діалекти: гегський на півночі, включно з Косовом, і тоскський на півдні. Межа між ними умовно проходить річкою Шкумбіні в центрі країни. Літературна мова, якою пишуть, навчаються й подають новини, спирається переважно на тоскський діалект.

Відмінності чути одразу. У тоскському відбувся ротацизм: n між голосними перейшло в r. Звідси гегське vena і тоскське vera («вино»), Shqipni і Shqipëri («Албанія»). Гегський зберіг носові голосні (nândë замість nëntë, «дев'ять»). Зберігся в ньому й інфінітив із часткою me: me punue («працювати») там, де норма скаже për të punuar.

Загалом носії розуміють одне одного без труднощів, особливо в неквапливій розмові. Хіба що швидке мовлення літнього мешканця гір під Шкодером південцеві з Ґірокастри дасться нелегко. Проте це рівень «баварець і північний німець», до різних мов тут далеко.

Норму закріплювали двічі. Латинський алфавіт із 36 літер ухвалили на конгресі в Манастирі (нинішня Бітола) 1908 року. Єдині правила правопису затвердив Орфографічний конгрес у Тирані 1972 року. Сьогодні стандарт спільний для Албанії та Косова, хоча на вулицях Приштини звучить гегський діалект. В арберешів Південної Італії та арванітів у Греції своя історія. Їхні предки переселилися ще в Середньовіччі, і їхні говірки законсервували давній стан тоскського діалекту.

Що в албанській знайоме українцям, а що незвичне

Українцям тут легше, ніж багатьом: в албанській є відмінки, рід і число, прикметники узгоджуються з іменником, порядок слів досить вільний. Незвичними будуть артикль у кінці слова, сполучні частки перед прикметниками, короткі займенники та адміратив. Адміратив — це спосіб дієслова для здивування, якого немає ні в українській, ні в англійській.

Що знайоме

Відмінки працюють як в українській: слово змінює закінчення залежно від ролі в реченні. Нормативна граматика виділяє п'ять відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний і відкладний. Деякі описи додають кличний, і українцеві, який щодня каже «Олено!» чи «друже!», це зовсім не дивно. Родовий і давальний збігаються за формою, тож запам'ятовувати доводиться менше. Хто з дитинства відмінює «стіл — стола — столу», той до цього готовий.

Трапляються й давні родичі українських слів: natë («ніч»), emër («ім'я»), tre («три»), ti («ти»), dhëmb («зуб»). Ніхто ні в кого їх не запозичував, це спільна індоєвропейська спадщина. Таких слів небагато, але знаходити їх приємно.

Що незвичне

Артикль приєднується до кінця слова і змінює його форму: mal («гора») — mali («ця гора»), vajzë («дівчина») — vajza («ця дівчина»). Означеність доводиться відстежувати в кожного іменника, і від неї залежать відмінкові закінчення. Перед прикметниками та в родовому відмінку стоять сполучні артиклі i, e, të: shtëpia e madhe («великий дім»), libri i Anës («книжка Ани»). До того ж у розмові постійно звучать короткі займенники e, më, të, які зливаються між собою в ma, ta, ia. Спершу на слух це просто шум між словами.

Найбільша екзотика — адміратив, спосіб дієслова для здивування, несподіваного відкриття чи іронії. Скажімо, ви були певні, що кафе зачинене, а там повно людей. Албанець передасть цю думку однією формою дієслова. Будується вона незвично для європейського вуха: до дієприкметника додаються закінчення дієслова «мати». Усі ці теми з таблицями розібрано в довіднику з граматики. Туди зручно заглядати, коли дійдете до перших текстів.

Чи важка албанська мова: оцінка для українців

Албанська — мова вище середньої складності. Базові фрази засвоюються за кілька тижнів, а впевнена граматика з артиклями, відмінками та способами дієслова потребує систематичної роботи. Українцям вона дається легше, ніж носіям англійської, бо вони звикли до відмінків і закінчень.

Для орієнтиру: Інститут дипломатичної служби США (FSI) зараховує албанську до третьої з чотирьох груп складності для англомовних. Це близько 44 тижнів занять. Вона складніша за іспанську чи французьку, але помітно простіша за арабську чи китайську.

Що легко. Найпростіше дається читання. Одна літера або диграф позначає один звук, винятків майже немає, латиниця знайома. Принцип «читаю, як написано» українцеві близький і з рідної мови. Наголос стабільний: найчастіше він падає на останній склад основи. Відмінкове мислення у вас уже є. Порядок слів гнучкий, і смисл підкреслюють перестановкою, як в українській.

Що важко. Насамперед слова. Знайомих майже немає, кожне доводиться запам'ятовувати з нуля, і тут допомагають картки з озвученням та регулярні повторення. Далі йдуть артиклі з формами прикметників і неправильні дієслова: jam («бути»), kam («мати»), them («казати»), vij («приходити»). У минулому часі вони змінюються до невпізнанності (vij — erdha). Сюди ж належать підрядний спосіб на місці інфінітива та адміратив. Підручників українською майже немає, тому аудіо та жива практика важать більше, ніж зазвичай.

Зі звуками окрема морока: ë, dh, th, q, gj в українській немає. Міжзубні dh і th звучать як в англійських the і think. Q — м'який звук між «ть» і «кь», а gj — його дзвінка пара. На сторінці албанського алфавіту з аудіо усі 36 літер озвучив носій. Послухайте їх, перш ніж братися за слова.

Реалістичний порядок такий: спершу алфавіт і читання, потім туристичні фрази, базова граматика і, нарешті, прості тексти. Для відпустки вистачить перших двох кроків, а готові фрази для кафе, таксі й крамниці знадобляться з першого дня. Іноземці, які говорять албанською, тут рідкість. Скажіть faleminderit продавцеві бюрека (byrek, листковий пиріг) у Дурресі, і, найімовірніше, у відповідь почуєте здивоване «О, ти говориш албанською?» і пару порад, куди піти.