Скандербег і османська Албанія: Лежська ліга, війни та пашалики

Османи прийшли на албанські землі наприкінці XIV століття, а до 1479 року підкорили їх повністю. Між цими датами вмістилася чверть століття війни під проводом Скандербега, головного героя албанської історії. Потім настали майже чотири століття османського правління з повстаннями, ісламізацією та напівнезалежними пашаликами Шкодера і Яніни.

Це третій розділ нашого путівника з історії Албанії: від битви при Саврі до загибелі Алі-паші Тепелени 1822 року.

Як османи прийшли на Балкани

Османи швидко просувалися Балканами, бо місцеві правителі були роздроблені, а османське військо мало перевагу в силі. Албанські землі вони підкорили в три етапи: спершу васальна залежність, далі завоювання, а наостанок запровадження османської адміністрації.

Балканські правителі намагалися об'єднатися, але їхні коаліції програвали одна за одною. Першу розбили 1371 року на річці Мариці. У битві при Саврі біля Лушні 18 вересня 1385 року загинув албанський князь Балша II. Третю коаліцію зібрав сербський князь Лазар, і до неї долучилися албанські феодали. 15 червня 1389 року на Косовому полі перемогли османи, хоча в бою загинув сам султан Мурад I.

Близько 1415 року османи утворили Албанський санджак із центром спершу в Гірокастрі, а 1431–1432 років склали його кадастрову книгу, дефтер. Землю за тимарною системою роздавали сипахам в обмін на військову службу.

Саме ця система й спричинила велике повстання 1432–1436 років. Серед його провідників вирізнявся Георгій Аріаніті, який здобув низку перемог над османами. Повстання придушили, але за кілька років в албанців з'явився новий ватажок.

Юність Георгія Кастріоті

Георгій Кастріоті народився 1405 року в родині Гйона Кастріоті, володаря земель між Лежею та Призреном, і його дружини Войсави. Батько визнав зверхність султана й віддав синів заручниками до султанського двору, де юний Георгій дістав ім'я Іскандер, на честь Александра Македонського.

Звідси й прізвисько: османи називали його Іскандер-беєм, а в історію він увійшов як Скандербег (Skënderbeu). На османській службі він зробив військову кар'єру, і 1440 року його призначили санджакбеєм Дибри.

1443 рік: повернення і Лежська ліга

3 листопада 1443 року під Нішем османське військо зазнало невдачі в битві з угорським полководцем Яношем Гуньяді. Скандербег разом із сотнями албанців покинув османів, а 28 листопада здобув Крую за допомогою підробленого султанського листа. Над фортецею він підняв червоний прапор із чорним двоголовим орлом.

Невдовзі звільнили й інші фортеці: Петрелу, Гурі-і-Бардге, Стелуш і Светиград. Наступним кроком стало об'єднання князів.

2 березня 1444 року в соборі Святого Миколая в Леже зібралися албанські князі. Там були представники родів Аріаніті, Дукаджині, Музака, Спані, Топія, Балша і Црноєвичі. Учасники ухвалили створити спільне військо і спільну скарбницю, а командувачем об'єднаних сил обрали Скандербега. Кожен князь зберігав свою самостійність, а Скандербег був «першим серед рівних».

Чому Лежа і чому Скандербег

Лежа належала Венеції. Підручник пояснює цей вибір так: місто лежало поблизу володінь усіх учасників, нейтральна венеціанська територія усувала суперництво між князями, а сам вибір став дружнім жестом щодо Венеції.

Очолити лігу Скандербегові допомогли його роль у повстанні 1443 року, розташування володінь Кастріоті, родинні й шлюбні зв'язки та особисті якості.

Двадцять п'ять років війни

З 1444 по 1468 рік Скандербег, маючи військо приблизно з 15 000 воїнів, дав понад 23 битви османам і Венеції. Османи тричі облягали Крую, і щоразу фортеця вистояла. Ось головні події цієї війни:

До найважливіших подій підручник відносить також битви при Кашарі та Мокрі й війну з Венецією за фортецю Дею. Під час походу 1466 року османи збудували фортецю Ельбасан, щоб постійно загрожувати володінням Скандербега.

Не всі соратники зберегли вірність. 1456 року на бік османів перейшов небіж Скандербега Хамза Кастріоті. Полководець Мойсі Големі теж перекинувся до ворога, але того ж року зазнав поразки, дістав прощення і до смерті лишався вірним Скандербегові. Ненадійною сусідкою виявилася й Венеція: за венеціанським документом від 4 травня 1448 року, там обговорювали план убити Скандербега.

Держава і союзники Скандербега

Ліга поступово перетворилася на державу, феодальну монархію зі спадковою владою. Скандербег мав титул «пан Албанії». Його володіння простягалися від гір Дукаджина на півночі до річок Девол і Семан на півдні та від Адріатики до долини Чорного Дрину.

Державою керували Зібрання албанських князів, Вища рада і Військова рада. Держава мала власні символи (прапор, герб і печатку), а також скарбницю та урядовців. Перетворюючи союз князів на єдину державу, Скандербег вдавався до шлюбних союзів, добровільного приєднання і сили.

Союзників він шукав на Заході:

• Неаполь. 26 березня 1451 року Скандербег підписав Гаетанський договір із королем Альфонсом V і визнав його протекторат в обмін на допомогу. 1455 року неаполітанські вояки билися на його боці під час облоги Берата. У 1460–1461 роках уже сам Скандербег воював в Італії, в Апулії, на боці короля Фердинанда I проти анжуйців.

• Папський престол. 23 грудня 1457 року папа Калікст III призначив його генерал-капітаном Святого престолу і надав титул «Атлет Христа» (Athleta Christi).

• Венеція. Після тривалого суперництва 1463 року Венеція уклала зі Скандербегом союз проти османів.

Того ж 1463 року, 27 квітня, Скандербег уклав з османами Скопський мир, проте той протримався недовго. А ще раніше, 21 квітня 1451 року, у монастирі Арденіца він одружився з Донікою, донькою Георгія Аріаніті.

Смерть Скандербега і кінець опору

Скандербег помер від малярії 17 січня 1468 року в Леже, і там же, у церкві Святого Миколая, його поховали. Опір очолив Лека Дукаджині, але без Скандербега той протримався недовго: Круя впала 1478 року, Шкодер у 1479-му, попри допомогу Венеції.

Пам'ять про Скандербега почали берегти майже одразу. Близько 1510 року в Римі вийшла його біографія, яку написав шкодерський гуманіст Марин Барлеті. 1636 року Франг Барді видав у Венеції твір на його захист. Сьогодні в Круї працює Національний музей Скандербега; про нього зняли фільм «Скандербег», а Сабрі Годо написав про нього роман. Книжка німецького історика Олівера Єнса Шмітта «Скандербег» викликала в Албанії суперечки про те, яким герой був насправді.

Албанія під владою османів

Після 1479 року албанські землі майже на чотири століття стали частиною Османської імперії. Вони входили до еялету Румелія, що поділявся на санджаки на чолі із санджакбеями, а санджаки, своєю чергою, на кази й нахії. Земля належала державі.

Державні землі поділялися на хаси, зеамети й тимари, а сипахи користувалися ними в обмін на військову службу. Селяни платили сипахові десятину та інші податки, а державі подушний податок і податок на худобу. Гірські області залишалися самоврядними: вони сплачували щорічну данину і давали воїнів для походів. У містах ремісники й торговці об'єднувалися в еснафи, цехи з власними статутами, що підтримували релігійні установи та школи.

Іслам, служба й еміграція. Після завоювання багато албанців емігрували до Італії; їхні нащадки, арбереші, досі живуть на півдні країни. Значна частина тих, хто залишився, прийняла іслам, переважно у XVI–XVIII століттях. Навертали і силою, і вигодою: новонавернені отримували подарунки, а шлях до торгівлі та військової кар'єри був відкритий передусім мусульманам. Багато албанців-мусульман досягли високих посад в османській адміністрації та війську.

Повстання XVI–XVII століть. Підручник виокремлює в тогочасному албанському суспільстві дві лінії: просування на османській службі та збройний опір. Антиосманські зібрання відбулися в Маті 7 листопада 1594 року, потім у Блиништі 1599-го і знову 1601 та 1602 років. 1607 року спалахнуло повстання під проводом Андреа Манесі. 1614 року в Кучі відбулися два балканські зібрання. Під час австро-османської війни, 1689 року, архієпископ П'єтер Богдані допоміг підняти албанців Косова на підтримку австрійського війська.

Пашалики Шкодера і Яніни

У XVIII столітті влада султана ослабла, і на албанських землях постали два могутні напівнезалежні володіння: Шкодерський пашалик династії Бушатлі (1757–1831) і Янінський пашалик Алі-паші Тепелени (1787–1822). Обидва зрештою розгромила Порта.

Шкодер: Бушатлі

Пашалик заснував 1757 року Мехмед-паша Бушатліу (Старий). Він навів лад, терпимо ставився до католиків, підтримував ремісників і торговців, боровся з піратами і відкрив у Шкодері бібліотеку з працями з османського права. 1771 року Порта надала Бушатлі ранг візира і владу над санджаками Шкодер, Дукаджин, Охрид та Ельбасан.

Найсильнішим правителем династії став Кара Махмуд-паша (1775–1796). У 1780–1785 роках він відібрав у Боснії Подгорицю і Спуж та підкорив область Ельбасана і Тирани. Навесні 1786 року в Подгориці він скликав ватажків албанців, чорногорців, боснійців і герцеговинців і заснував «Іллірійську конфедерацію». 25 листопада 1787 року Махмуд розбив війська, відправлені проти нього з Боснії та Румелії, проголосив незалежну державу і звернувся по допомогу до Австрії та Росії. 1791 року він підняв друге повстання і знову переміг. Загинув Махмуд 22 вересня 1796 року в битві при Круси, під час походу проти чорногорців.

Його наступник Ібрагім-паша залишився васалом султана й отримав посаду валі Румелії. Останнім пашею був Мустафа-паша Бушатліу: він брав участь у придушенні Янінського пашалику, а 1831 року Решид Мехмед-паша обложив його у фортеці Розафа і змусив здатися. На цьому історія пашалику завершилася.

Яніна: Алі-паша Тепелена

Алі-паша народився близько 1743 року в Бечишті (за іншими даними, у Тепелені). Його пашалик із центром у Яніні простягався від Охрида і Шкумбіна на півночі до Фессалії та Пінду на півдні. Алі-паша створив армію за європейським зразком, поліцію і розвідку, будував дороги, мости, водогони та фортеці, мав власну раду (диван) і скарбницю.

Він провадив власну дипломатію з Наполеоном і Британією. 1809 року в нього побував лорд Байрон, який описав цю зустріч у «Паломництві Чайльд-Гарольда». 1820 року Алі-паша заявив про створення автономної держави з албанськими та грецькими землями, і султан оголосив його поза законом. Алі-паша опирався до останнього, і в січні 1822 року його вбили на острові Янінського озера.

Перші книжки і школи

Перші албанські книжки писали й видавали переважно католицькі священники. Слідом за Формулою хрещення 1462 року і «Мешарі» Гйона Бузуку 1555 року одна за одною з'являються книжки, з яких бере початок албанська література.

• 1592: арбереш Лека Матренга видає катехизис E mbësuame e krishterë («Християнське вчення»).

• 1618: «Християнська доктрина» П'єтера Буді; його вважають першим автором оригінальної албанської прози й поезії.

• 1635: Франг Барді видає в Римі перший латинсько-албанський словник обсягом близько 5640 слів.

• 1685: П'єтер Богдані видає богословсько-філософський трактат Cuneus Prophetarum («Загін пророків»).

У XVIII столітті важливим осередком культури стало місто Воскопоя: тут працювала вища школа, відома як «Нова академія». Як із різних систем письма згодом склався єдиний албанський алфавіт, розповідаємо в наступному розділі.

Далі: Відродження і незалежність Албанії. Назад: Середньовічна Албанія.