Середньовічна Албанія: від Арбера до князівств Балша й Топія

Середньовічна Албанія — це тисяча років між занепадом античного світу та приходом османів. Албанські землі входили до складу Візантії, їх захоплювали болгари, нормани, анжуйці та серби. Самі албанці, яких тоді називали арберами, створили своє перше князівство близько 1190 року, а в XIV столітті — ще кілька сильних князівств.

Це другий розділ нашого путівника з історії Албанії. Він охоплює період від поділу Римської імперії до битви при Саврі та перших книг албанською мовою.

Раннє Середньовіччя: від Іллірії до Арбері

Після поділу Римської імперії 395 року албанські землі відійшли до Східної Римської імперії, тобто Візантії. Під назвою «іллірійці» джерела згадують місцеве населення до VI століття. З XI століття мешканці Південної Іллірії відомі як арбери, а їхня країна — як Арбері.

За пізньої Римської імперії ці землі входили до префектури Іллірик. Тут розташовувалися чотири провінції:

Спокійним цей час не був. Готи й гуни грабували країну, палили села й руйнували міста. У VI–VII століттях на Балканах із дозволу візантійських імператорів оселилися слов'яни. Південна Іллірія встояла перед асиміляцією: вона була економічно розвиненішою, її населення — згуртованішим, місцевість — гористою, а узбережжя — добре укріпленим. Ті слов'яни, які все ж сюди проникли, з часом самі розчинилися серед місцевих мешканців.

У VIII–X століттях Візантія перейшла до фемної системи. Кожну фему очолював стратиг, у руках якого була і військова, і цивільна влада. Однією з таких фем був Диррахій, нинішній Дуррес.

Культура Коман і спадкоємність

Головна археологічна пам'ятка цієї доби — культура Коман-Круя, переважно VII–IX століть. Її знахідки відомі з Комана (пагорб Далмаца), Круї та Леже. Албанські історики бачать у ній доказ того, що арбери є прямими нащадками іллірійців.

Аргументи на користь цієї спадкоємності підручник поділяє на три групи:

• археологічні, наприклад середньовічні кріпосні мури на античній основі;

• мовні, тобто імена людей і назви міст, гір і річок;

• етнографічні, тобто елементи іллірійського одягу.

Перша згадка про албанців. Візантійський історик Михаїл Атталіат пише про арванітів у зв'язку з повстанням 1078–1079 років у фемі Диррахій. Це перше свідчення про албанців як окремий народ у візантійській історії.

Між Сходом і Заходом: XI–XII століття

У XI–XII століттях албанські землі опинилися на перехресті: за них боролися Візантія, Болгарія, нормани з Південної Італії та Венеція. Великий розкол церков 1054 року розділив і саму Арбері: північ стала католицькою, а південь залишився православним.

Болгарське панування над частиною арберських земель почалося в середині IX століття і закінчилося 1018 року, коли візантійський імператор Василь II підкорив Болгарію. Того ж року Берат здався Візантії без бою.

Потім прийшли нормани. 1081 року війська Роберта Гвіскара та його сина Боемунда захопили Влеру, Каніну, Орикум, Біліс, Бутрінт і Корфу та взяли в облогу Дуррес. За кілька років Гвіскар відступив, але нормани поверталися ще не раз. 1107 року знову вторгся Боемунд. 1185 року на узбережжі висадився норманський король, проте того ж року відступив до Італії. Про норманське вторгнення 1081 року пише й Анна Комніна в «Алексіаді», де згадує Арбанон.

Князівство Арбер — перша албанська держава

Близько 1190 року архонт Прогон створив князівство Арбер (Арбанон) із центром у Круї. Його вважають першою албанською державою Середньовіччя. Ще 1166 року джерела вперше згадують в Арбері високопоставленого місцевого правителя — це був перший крок до князівства.

Після Прогона правили його сини: Ґін (1198–1208) і Димитрій (1208–1216). За Димитрія князівство досягло вершини могутності. 1209 року він уклав договір із Рагузькою республікою (Дубровником), а в ті самі роки зблизився з папою Інокентієм III.

Загрози йшли з трьох боків: від сербського королівства Рашка, від венеційського володіння в Дурресі та від Епірського деспотату. Після Димитрія влада перейшла до Григорія Камони, згодом — до Голема. У 1256–1257 роках Арбер приєднала Нікейська імперія.

Епірський деспотат. Після IV хрестового походу 1204 року Візантія тимчасово розпалася, і Венеція захопила Дуррес. 1205 року Михаїл I Комнін Дука заснував на півдні Епірський деспотат із головною столицею в Арті. Деспотат став одним із найсильніших сусідів Арбері, але 1230 року болгари розбили його правителя Феодора Комніна Дуку при Клокотниці, і деспотат ослаб.

Королівство Албанія та сербське завоювання

21 лютого 1272 року Карла I Анжуйського проголосили королем Албанії (Regnum Albaniae, «Королівство Албанія») за договором з албанською знаттю та городянами Дурреса. Столицею королівства став Дуррес. Анжуйці втримувалися на узбережжі майже сто років.

Тим часом на півночі посилювалася Сербія. Король Стефан Душан скористався громадянською війною у Візантії: у 1343–1345 роках він захопив більшу частину арберських земель, а 1348 року дійшов до Фессалії.

Для арберів сербське правління було важким. Місцевих вождів заарештовували й позбавляли землі, а їхні володіння передавали сербським феодалам. Людей силоміць навертали до сербського православ'я, поширювалися слов'янські імена. Після смерті Душана 1355 року його держава швидко розпалася, і в албанських землях посилилися місцеві роди.

Албанські князівства XIV століття

У другій половині XIV століття майже всі албанські землі поділили між собою кілька князівських родів. Найсильніші з них — Топія в Дурресі, Балша в Шкодері та Музака в Бераті. Князівства мали власні органи влади, символи, печатки й монети.

• Топія. Дурреське князівство заснував Тануш Топія. Розквіту воно досягло за Карла Топії, який 1368 року відібрав Дуррес в анжуйців.

• Балша. Цей рід правив Зетою та узбережжям, адміністративним центром був Шкодер (приблизно 1362–1421). Князівством керували Балша Старий і троє його синів: Стразимир, Георгій I та Балша II. Кожен тримав свою область, але в зовнішніх справах вони діяли як одне ціле. Завдяки шлюбу Балші отримали Берат і Влеру. Прибутки давали десятина, мита, торгівля сіллю та земля.

• Музака. Цей рід правив Бератом і Мюзеке. Князівство заснував Андреа II Музака, а найбільших розмірів воно досягло за Теодора II. 1335 року володіння стало деспотатом і проіснувало до османського завоювання 1417 року.

Чому князівства не вистояли? Підручник називає три причини: могутні сусіди, міжусобиці та дроблення володінь між спадкоємцями.

Битва при Саврі. 18 вересня 1385 року біля Лушні османи, яких покликав на допомогу Карл Топія, розбили Балшу II, і той загинув у бою. Після цього більшість місцевих володарів стали васалами султана. Династія Балша обірвалася 1421 року, коли помер бездітний Балша III.

Міста й село середньовічної Албанії

Середньовічні арберські міста разом з округою були самоврядними комунами з власними статутами, печаткою й монетою. Містом керувала рада знаті, яка обирала голову — конта. Населення поділялося на знать і простих городян — пополанів. Ремісники об'єднувалися в цехи-корпорації.

Середньовічна Шкодра славилася далеко за межами Арбері мечами, литтям дзвонів і виробами із золота та срібла. У селі земля поділялася на баштину, общинні угіддя та церковні землі. За військову службу надавали стратіотику та пронію. Залежних селян називали париками.

Віра, мистецтво та перші книги албанською

Згідно з підручником, іллірійці прийняли християнство в IV столітті, а центрами віри стали Шкодра, Дуррес і Нікополь. Середньовічна Арбері залишила по собі храми візантійського, романського та готичного стилів, мозаїки, ікони на дереві, шедеври вишивки та найдавніші пам'ятки албанської писемності.

Церковне мистецтво зазнавало сильного впливу Константинополя та Риму. Настінні й підлогові мозаїки продовжували античну традицію. Серед фортець трапляються і круглі, і чотирикутні. Школи діяли при церквах, а література була переважно релігійною: кодекси та житія святих.

Головні пам'ятки

• Бератські кодекси. Перший (Beratinus 1) — грецьке Євангеліє VI століття, написане срібним чорнилом на пурпуровому пергаменті. Другий (Beratinus 2) належить до IX століття і написаний золотим чорнилом на пурпуровому пергаменті. 2005 року кодекси внесли до реєстру ЮНЕСКО «Пам'ять світу».

• Епітафія з Главениці. Шедевр середньовічної вишивки, виконаний 1373 року на замовлення Георгія Аріаніті.

• Формула хрещення від 8 листопада 1462 року. Найдавніший відомий писемний документ албанською мовою. Її склав архієпископ Дурреса Пал Енґ'єллі.

• «Мешарі» (Meshari) Гйона Бузуку (1555). Перша надрукована книга албанською, гегським діалектом. Літери в ній латинські, з кількома знаками з кирилиці та грецької абетки.

Албанці писали латиницею задовго до цих пам'яток. Про це свідчить запис 1332 року: домініканський монах Гійом Адам (Брокард) зазначив, що у своїх книгах вони користуються латинськими літерами. Як із цих різних систем письма 1908 року виріс нинішній алфавіт, ми розповідаємо в розділі про албанський алфавіт.

Далі: Скандербег та османська Албанія. Назад: Іллірійці та антична Албанія.