Іллірійці: хто вони, їхні царства та війни з Римом
Антична історія Албанії — це історія іллірійців, епіротів і грецьких колоній на Адріатиці. До 168 року до нашої ери всі їхні держави підкорив Рим.
Антична історія Албанії — це історія іллірійців, епіротів і грецьких колоній на Адріатиці. На цих землях змінили одне одного три Іллірійські царства, розквітли Епірська держава Пірра і Дарданське царство на території нинішнього Косова. До 168 року до нашої ери всі їх підкорив Рим.
Це перший розділ нашого путівника з історії Албанії. Тут ми розповідаємо про час від перших людських стоянок до римського завоювання, з головними іменами й датами.
Доісторична доба
Люди жили на албанських землях задовго до іллірійців. У середньому палеоліті тут мешкав неандерталець, а в печері Коніспол на півдні країни збереглися сліди стоянки, датовані приблизно 24 700 роком до нашої ери. Доісторична доба закінчується з появою писемності, близько 5000 років тому.
Історики поділяють цей час на кам'яний вік і добу металів. Кожен період залишив на албанських землях свій слід.
| Період | Час | Що з'явилося |
|---|---|---|
| Палеоліт | до ~12 000 років тому | Неандерталець, згодом стоянки, печери, перше мистецтво |
| Мезоліт | бл. 10 000–6500 до н. е. | Нові крем'яні знаряддя, лук і стріли, перші спроби землеробства й приручення тварин |
| Неоліт | 6500–4000 до н. е. | Шліфовані знаряддя, постійні поселення, землеробство, скотарство, кераміка |
| Мідний вік (енеоліт) | 4000–3000 до н. е. | Мідь, хоча камінь лишається головним матеріалом |
| Бронзовий вік | 3000–1100 до н. е. | Поселення з мурами, поховання під курганами (tuma, курган) |
| Залізний вік | 1100–500 до н. е. | Поселення на вершинах пагорбів, формуються іллірійські племена |
Головна неолітична культура південного сходу Албанії — маліцька, названа за поселенням Малік біля Корчі. До неї зараховують також стоянки Ваштемі, Дунавець і Подгор'є. Неолітичні поселення бували відкритими, печерними й пальовими (палафіти).
На півдні, в Епірі, розташовувалася Додона, святилище з оракулом Зевса. Геродот називав його найдавнішим в еллінському світі, а Страбон писав, що його заснували пеласги.
Хто такі іллірійці
Іллірійці — індоєвропейські племена, які наприкінці залізного віку населяли захід Балкан. В албанському підручнику історії їх вважають корінним населенням регіону: за цією версією, іллірійці сформувалися тут від початку II тисячоліття до нашої ери, у бронзовому віці.
Щодо походження іллірійців існують дві точки зору. Згідно з першою, вони прийшли на Західні Балкани ззовні, згідно з другою — це місцеве населення, що склалося внаслідок тривалого процесу. Другу підтримує албанська історична школа. Сама назва «іллірійці» вперше трапляється в Геродота, приблизно в середині V століття до нашої ери.
Іллірійські землі простягалися від долин Сави й Драви на півночі до Морави й Вардару на сході та від Адріатичного й Іонічного морів на заході до Акрокеравнських гір на півдні. Південніше, аж до Амбракійської затоки, жили епіроти.
Головні племена
Племен було багато, і в різні століття на перший план виходили різні. Ось ті, що найчастіше трапляються в підручниках:
тавлантії — в околицях Епідамна (Дурреса), між долинами Мату і Шкумбіну;
ардіеї — навколо Шкодерського озера, їхні центри Різон і Скодра (Шкодер);
дардани — на території сучасного Косова та навколо нього;
енхелейці — біля Охридського озера;
парфіни — в долині Шкумбіну, дассарети — на південному сході Албанії;
аманти — у внутрішніх землях біля Вльорської затоки;
албани — в районі Мату і Круї.
Албанів першим згадав географ Птолемей у II столітті нашої ери, разом з їхнім містом Албанополем. Його локалізують біля Згердеша поблизу Круї. Саме від цього племені, за поширеною версією, походить назва «албанці».
Племена об'єднувала спільна культура: спосіб життя, мистецтво, звичаї, пов'язані з народженням, весіллям і смертю, а також активний обмін між собою.
Міста, господарство й мова
Перші іллірійські міста з'явилися наприкінці V століття до нашої ери. Їх будували на вершинах пагорбів і ділили на зони: житлову, громадську, культову, торговельну та оборонну. Появі міст передували розвинене землеробство, скотарство, ремесла й зростання торгівлі.
На той час на узбережжі вже стояли грецькі колонії. Коринфяни спершу заснували Керкіру (Корфу), а близько 627 року до нашої ери разом з керкірянами — Епідамн на землі тавлантіїв, згодом названий Діррахієм. Близько 600 року до нашої ери коринфяни на чолі з Гілаком заснували Аполлонію поблизу Фієра; спочатку місто називали Гілакією. До середини VI століття до нашої ери з'явився Орик. Серед населення колоній був також іллірійський складник, адже їх будували на землях, де іллірійці жили й раніше.
Мова. Іллірійська була індоєвропейською мовою, і її сліди збереглися в сучасній албанській. Іллірійських текстів не залишилося, тому імена й назви дійшли до нас лише в грецькому або латинському записі.
Віра. Іллірійці шанували великих античних богів, але надавали їм місцевих рис. Особливе місце посідали змія і сонце; були також міфи про тварин і явища природи.
Три Іллірійські царства
Іллірійська державність пройшла три етапи. Перше царство склалося наприкінці V століття до нашої ери, друге — наприкінці IV століття. Третє, зі столицею в Шкодері, проіснувало до 168 року до нашої ери, коли його розгромив Рим.
Крім іллірійських царств, в античності на цих землях і поруч із ними існували Епірська держава, Дарданське царство та міста-держави Діррахій і Аполлонія.
Перше царство. Його центром були землі енхелейців, а правила ним династія Барділіса, приблизно до 350 року до нашої ери. Самого Барділіса вважають першим достеменно відомим іллірійським царем. 358 року до нашої ери його розбив Філіпп II Македонський, батько Олександра Великого, і царство ослабло.
Друге царство. В останній чверті IV століття до нашої ери царство відродилося за династії Главкія, а його центр перемістився до тавлантіїв. Влада Главкія поширювалася на Діррахій і Аполлонію. Він прихистив і виховав юного Пірра, майбутнього царя Епіру, і посадив його на епірський трон, коли той був ще дитиною. Династія занепала в середині III століття до нашої ери.
Третє царство. Центр змістився на північ, до ардіеїв і лабеатів, а столицею стала Скодра (Шкодер). Найвідоміші правителі — Плеврат, Агрон, Тевта і Гентій. 231 року до нашої ери Агрон здобув гучну перемогу над етолійцями біля міста Медіон, але того ж року помер. Владу перебрала його вдова Тевта, ставши регенткою при малолітньому синові Агрона Піннеї.
Іллірійсько-римські війни
Рим воював з іллірійцями понад 60 років, з 229 по 168 рік до нашої ери. Причиною були претензії Риму на Балкани. Війн було три, і закінчилися вони падінням останнього іллірійського царства та перетворенням його земель на римські володіння.
Перша війна (229–228 до н. е.) почалася після вбивства одного з римських послів, відправлених до Тевти. За мирною угодою 228 року до нашої ери царство зобов'язалося платити Риму данину, поступитися більшою частиною земель і не запливати південніше Ліссу (Леже) більш ніж двома кораблями, причому беззбройними. Тевта втратила владу, а головною фігурою царства став Деметрій Фароський, союзник Риму.
Друга війна (219 до н. е.) велася проти самого Деметрія, який почав вести незалежну від Риму політику. Впали його головні фортеці, Дімал і Фарос. Римлян очолював Луцій Емілій Павло, а Деметрій утік до Філіппа V Македонського.
Третя війна вирішила все. Гентій, який правив з 181 року до нашої ери, уклав союз з македонським царем Персеєм проти Риму. 168 року до нашої ери римський полководець Луцій Аніцій Галл розбив його біля Скодри, а наступного року Гентія привезли до Рима полоненим.
Чому іллірійці програли? Підручник називає три причини: проримську позицію Діррахія й Аполлонії, зраду Деметрія Фароського та майже вдвічі більшу римську армію.
Після 168 року до нашої ери Рим запровадив новий адміністративний поділ і провів аграрну реформу, поселивши тут колоністів. Одні іллірійські міста зруйнували, інші отримали статус римських колоній, з'явилися й нові. Від Діррахія почали прокладати Егнатієву дорогу, головну римську магістраль Балкан, що з'єднала Іллірію з Македонією і Фракією.
Епір і цар Пірр
Епір — історична область на півдні нинішньої Албанії та північному заході Греції. Тут жили три головні племена: хаони на північному заході, молоси в центрі й теспроти на півдні. Розквіту Епірська держава досягла за царя Пірра, у 297–272 роках до нашої ери.
Епір простягався від Амбракійської затоки на півдні до перевалу Ллогара й долини Вйоси на півночі, від гір Пінд на сході до Іонічного моря на заході. Головними містами в другій половині IV століття до нашої ери були Гітана і Фойніке (Фінікі).
Як змінювалася держава. Спочатку тут було Молоське царство (цар Таруп і його син Алкета), потім Молоський союз на чолі з Олександром Молоським. Цей Олександр, дядько Олександра Македонського, загинув близько 331 року до нашої ери в Південній Італії, у битві при Пандосії. Пізніше виник Епірський союз, федеративна держава. У 230-х роках до нашої ери монархія в Епірі впала, і союз став республікою.
Пірр і «піррова перемога»
За Пірра Епір зміцнів: цар посилив свою владу, вів незалежну зовнішню політику й досяг військових і господарських успіхів. 295 року до нашої ери він заснував Антигонею поблизу Гірокастри й назвав її на честь першої дружини, Антигони.
Його супротивниками були Рим, Карфаген, Македонія, Спарта й Аргос; воював він і на Сицилії проти Карфагена. 280 року до нашої ери Пірр розбив римлян при Гераклеї, потім при Аускулі, але ціною таких втрат, що з'явився вислів «піррова перемога» — успіх, який обходиться дорожче за поразку. Поки Пірр воював в Італії, римляни уклали угоду з карфагенянами. 275 року до нашої ери він програв римлянам при Беневенті, а 272 року загинув в Аргосі.
Кінець Епіру був важким. 167 року до нашої ери Луцій Емілій Павло пограбував 70 епірських міст і звернув у рабство близько 150 000 людей, і Епір опинився під владою Риму.
Дарданське царство
Дарданське царство склалося в IV столітті до нашої ери з центром на території сучасного Косова. Воно було багате на руди й займало вигідне місце між балканськими державами. У часи розквіту його землі сягали на півночі Наїсса (Ніша), а на півдні — Вардару.
Головними містами Дарданії були Дамастіон, Скупі (Скоп'є), Наїсс і Ульпіана. На чолі стояв цар. Античний автор Агатархід, якого переказує Афіней, писав, що в дарданців було багато рабів, у декого по тисячі й більше, і в мирний час вони обробляли землю.
Близько 280 року до нашої ери Дарданії загрожувало велике вторгнення кельтів. З царів відомі Лонгар, Батон і Монуній. 201 року до нашої ери Батон виступив разом з Римом проти Філіппа V Македонського.
Союз з Римом тривав недовго. Після римського завоювання Македонії відносини переросли у війну; підручник відносить її початок до 76 року до нашої ери. 28 року до нашої ери Марк Ліциній Красс приєднав Дарданію до римських володінь, і вона ввійшла до провінції Мезія, а наприкінці III століття нашої ери стала окремою провінцією. З Дарданії походив візантійський імператор Юстиніан I: він народився близько 482 року в Тавресії, неподалік від Скоп'є.
Що писали про іллірійців античні автори
Власних текстів іллірійці не залишили, тому їхню історію відновлюють за працями грецьких і римських авторів та за даними археології. Одна з найдавніших згадок про ці землі є в «Одіссеї» Гомера, де згадано теспротів з Епіру.
Головними джерелами про іллірійські племена вважають «Географію» Страбона (I століття до н. е. — I століття н. е.) і працю Птолемея (II століття н. е.). Саме в Птолемея вперше трапляється назва «албани». Геродот, як уже йшлося, першим згадав іллірійців під цією назвою і залишив розповідь про пеласгів і Додону.
Далі — Середньовічна Албанія: Візантія, Арбер і перші албанські князівства.
Часті запитання
Іллірійці — предки албанців?
Албанська історична наука вважає саме так, і на цьому положенні побудовано шкільний підручник. Сліди іллірійської мови вбачають у сучасній албанській, а назвою «албани» Птолемей уперше позначив одне з іллірійських племен. У світовій науці це питання досі обговорюють.
Хто був останнім іллірійським царем?
Гентій, який правив зі столицею в Шкодері з 181 року до нашої ери. Він уклав союз з Македонією проти Риму, 168 року до нашої ери зазнав поразки від Луція Аніція Галла, а згодом потрапив полоненим до Рима.
Хто така цариця Тевта?
Вдова царя ардіеїв Агрона, яка після його смерті 231 року до нашої ери правила як регентка при малолітньому синові. За її правління почалася Перша іллірійсько-римська війна, після якої Тевта втратила владу.
Пірр був іллірійцем?
Ні, Пірр був царем Епіру з роду молосів. З іллірійцями його пов'язує дитинство: його прихистив і виховав цар тавлантіїв Главкій, який і посадив хлопчика на епірський трон.
Що таке Егнатієва дорога?
Римська дорога, яка починалася в Діррахії (нинішньому Дурресі) й пролягала через Балкани до Македонії та Фракії. Її почали будувати після римського завоювання, і вона стала головною сухопутною магістраллю регіону.
