Комуністична Албанія: Енвер Ходжа, ізоляція та бункери

З 1944 по 1990 рік комуністична Албанія жила під владою однієї партії, і майже весь цей час її очолював Енвер Ходжа. Режим знищив приватну власність та опозицію, боровся з неписьменністю й будував важку промисловість. Водночас Албанія по черзі розірвала стосунки з Югославією, СРСР та Китаєм і до 1980-х стала однією з найзакритіших країн світу.

Це сьомий розділ нашого путівника з історії Албанії. Він охоплює період від виборів 1945 року до кризи кінця 1980-х, а також історію Косова у складі Югославії.

Як утвердився комуністичний режим

Після визволення влада вже належала комуністам, і в 1945–1946 роках вони закріпили її формально. Вибори 2 грудня 1945 року пройшли з одним списком. 11 січня 1946 року проголосили Народну Республіку Албанія, а 14 березня ухвалили конституцію за югославським і радянським зразком.

Уряд Енвера Ходжі одразу визнали СРСР, його союзники та Франція. США й Велика Британія погоджувалися на визнання лише після виборів. У бюлетені були тільки кандидати Демократичного фронту, і, за офіційними даними, фронт отримав близько 93% голосів. Новообрані збори скасували монархію.

Влада зосередилася в одних руках. У 1946 році Енвер Ходжа водночас був прем'єр-міністром, міністром закордонних справ, міністром оборони та головнокомандувачем. Прем'єром він залишався з жовтня 1944 до липня 1954 року, після нього уряд очолив Мехмет Шеху. Компартію заснували 8 листопада 1941 року, а з 1948 року вона називалася Албанською партією праці (АПП).

Нова економіка. Основою держави оголосили державну власність і єдиний план. Режим запровадив надзвичайний податок на воєнні прибутки, що вдарив по великих торговцях. Аграрна реформа (закон ухвалили 1945 року, а здебільшого втілили 1946-го) без компенсації відібрала землю у великих землевласників і релігійних установ. У 1946 році націоналізували всю промисловість, зовнішня торгівля стала державною монополією, а купівлю-продаж землі заборонили. Країну відбудовували значною мірою добровільною працею, важливу допомогу надала організація ЮНРРА. На Паризькій мирній конференції в липні 1946 року Албанія брала участь не на рівних з іншими країнами правах і отримала від Італії 5 млн доларів репарацій.

Придушення опозиції

Опозицію режим знищив у перші ж роки. Активістів Баллі Комбетар переслідували як «колаборантів», тисячі противників судили як «воєнних злочинців», а збройні повстання на півночі придушили.

У вересні 1946 року спалахнуло повстання в Пострібі поблизу Шкодера, а також у Копліку. Після його придушення почалися розстріли, арешти й інтернування. У вересні 1947 року в Тирані відбувся процес «групи депутатів»: судили 24 особи, 16 із них засудили до смерті. 1949 року емігранти створили Національний комітет «Вільна Албанія», але режим повністю контролював країну, і ці зусилля зазнали поразки. Не допускали навіть критики всередині партії. На Тиранській конференції 1956 року під впливом XX з'їзду КПРС частина делегатів критикувала лінію партії, і їх покарали.

Союзи й розриви комуністичної Албанії

Зовнішня політика комуністичної Албанії складалася з низки союзів, і кожен закінчувався розривом. Спершу головним союзником була Югославія, потім СРСР, далі Китай, а після 1978 року країна залишилася сама.

Югославія. У листопаді 1946 року Албанія підписала з Белградом економічну конвенцію: узгодження планів, митний союз, спільна валюта. Але в червні 1948 року Югославію виключили з Комінформу, і Тирана розірвала угоди й переорієнтувалася на СРСР. Головного прихильника Югославії, міністра внутрішніх справ Кочі Дзодзе, усунули 1948 року, а 1949-го після закритого суду стратили.

СРСР. У лютому 1949 року Албанія вступила до РЕВ, 1955 року стала однією із засновниць Варшавського договору й того ж року увійшла до ООН. Перший п'ятирічний план 1951 року виконували за радянської допомоги. У листопаді 1960 року на нараді 81 компартії в Москві Ходжа відкрито розкритикував Хрущова. 1961 року СРСР припинив допомогу, відкликав фахівців, а в грудні розірвав дипломатичні відносини. Після вторгнення до Чехословаччини в серпні 1968 року Албанія у вересні вийшла з Варшавського договору.

Китай став головним союзником після розриву з Москвою, але 1978 року припинив допомогу, і союз розпався.

Із Заходом стосунки не склалися від самого початку. У 1946 році британські кораблі підірвалися на мінах у протоці Корфу. Справу розглядав Міжнародний суд ООН, а албанське золото заблокували. Коли Лондон згодом запропонував відновити відносини, Тирана висунула умову: спершу повернення золота. З ФРН порозуміння не вийшло через албанську вимогу репарацій, а Франція, навпаки, підвищила своє представництво до рівня посольства. Лише наприкінці 1980-х Тирана заговорила про готовність до відносин зі США, СРСР і Спільним європейським ринком та до приєднання до Гельсінського процесу.

Соціалістична економіка

Режим будував економіку без приватної власності та іноземних грошей. Її основою були державна власність і важка промисловість, а розвиватися країна мала, «спираючись на власні сили».

Перший п'ятирічний план, розпочатий 1951 року, робив наголос на важкій промисловості та природних ресурсах. Найповільніше просувалася колективізація сільського господарства: наприкінці 1960-х вона дійшла до гірських районів і завершилася 1967 року. Конституція 1970-х прямо забороняла іноземні інвестиції та кредити.

До 1980-х економіка зайшла в глухий кут. Основні продукти, як-от м'ясо, цукор і олію, родини отримували за талонами. Режим обмежувався косметичними заходами: запровадив «Новий економічний механізм», нормував постачання, а приватну худобу селян забирав до колективних стад.

Репресії та контроль над життям

Опорою режиму була таємна поліція Сігурімі. Партія стояла над законами й правами людини, «класову боротьбу» вважали рушійною силою суспільства, а пропаганда зображувала Албанію єдиною «справді соціалістичною» країною у ворожому «оточенні».

Родини політв'язнів і «ворожих класів» інтернували або висилали до держгоспів. У таборі інтернування в Тепелені (1949–1954) утримували переважно такі родини, зокрема багато дітей; за оцінками, там загинули сотні людей. 1968 року на мідно-піритових копальнях відкрили в'язницю й табір примусової праці Спач, а в травні 1973 року в'язні підняли там бунт.

Атеїзм. Після промови Ходжі в лютому 1967 року закрили всі релігійні установи, і Албанія проголосила себе першою у світі атеїстичною державою.

Контроль проникав у всі сфери життя:

• 1966 року, за прикладом Культурної революції в Китаї, в армії скасували військові звання й запровадили партійних комісарів;

• населення працездатного віку періодично проходило військову підготовку, zbor (військові збори);

• «робітничий контроль» доручав робочим групам наглядати за адміністрацією, офіційно задля боротьби з бюрократизмом;

• антени-глушилки, zhurmues («шумилки»), заважали дивитися іноземне телебачення;

• ідеалом оголосили «нову соціалістичну людину», захищену від «чужих буржуазних проявів».

Найпомітніший слід епохи — близько 173 000 бетонних бункерів, збудованих у 1970–1980-х роках на випадок нападу ззовні. Чимало з них стоять і досі.

Школа, наука й культура

Головною бідою освіти після війни була неписьменність: за даними підручника, читати не вміли близько 80% населення. Режим організував масові курси, запровадив обов'язкову школу, відкрив перший університет і Академію наук.

Закон про освітню реформу в серпні 1946 року зробив освіту світською, державною та єдиною й запровадив обов'язкове семирічне навчання. Реформа 1960-х підкреслила класовий характер школи й запровадила «ідеологічну вісь» із навчання, продуктивної праці та військової підготовки. 1957 року відкрився Тиранський державний університет, перший в Албанії, а 1972 року запрацювала Академія наук.

Із 1945 року, коли створили Спілку письменників, література й мистецтво мали дотримуватися «соціалістичного реалізму» і перебували під цензурою; модерністів карали. У 1960-ті з'явилися перші великі наукові здобутки, зокрема праця з єдиної літературної албанської мови. Лікування було безплатним, а нагальним завданням стала боротьба з туберкульозом і малярією, зокрема осушення боліт.

Криза режиму

У 1970–1980-х режим дедалі більше замикався в собі й шукав ворогів усередині країни. Нова конституція, остаточно ухвалена в грудні 1976 року, перейменувала країну на Народну Соціалістичну Республіку Албанія і закріпила в законі керівну роль партії.

17 грудня 1981 року прем'єр-міністра Мехмета Шеху знайшли мертвим у власному домі. Офіційно оголосили про самогубство, а посмертно його назвали «ворогом» і очільником «ворожої групи». Згодом удару зазнали й інші керівники, зокрема Кадрі Хазбіу.

Енвер Ходжа, який народився 16 жовтня 1908 року в Гірокастрі, помер 11 квітня 1985 року в Тирані. 13 квітня першим секретарем АПП обрали Раміза Алію, який з 1982 року очолював Президію Народних зборів. Він дотримувався «курсу наступності», але криза наростала. Починаючи з 2 липня 1990 року близько 4800 албанців проникли до іноземних посольств у Тирані, і за кілька днів їм дозволили виїхати за кордон.

Косово у складі Югославії (1945–1989)

Після війни Косово залишилося в Югославії як автономна область у складі Сербії, а албанців вважали національною меншиною. Шлях Косова від військової адміністрації 1945 року до широкої автономії 1974-го та її скасування 1989 року — окрема тема іспиту.

1945 року в Косові запровадили військову адміністрацію. Цей період супроводжувався терором проти албанців, кампанією з вилучення зброї та різаниною в Барі навесні 1945 року. Після 1950 року багатьох албанців під тиском виселяли до Туреччини. Проти сербської політики діяли таємні організації «Національно-демократична» та «Беса Комбетаре», а головним знаряддям переслідувань була югославська служба держбезпеки УДБ.

Ключові дати:

• 27 листопада 1968: демонстрації в Приштині та інших містах з вимогою статусу республіки й університету; Приштинський університет відкрився в 1969–1970 навчальному році.

• Лютий 1974: конституція автономного краю й нова конституція Югославії надають Косову широку автономію, тобто рівність у мові, культурі, прапорі та символах.

• 1979: дохід на душу населення в Косові становить чверть середньоюгославського, а безробіття у 2,5 раза вище.

• 11 березня 1981: студентські демонстрації в Приштині під гаслом «Косово — республіка»; 2 квітня запроваджують надзвичайний стан, тисячі людей заарештовано, починаються чистки албанців в адміністрації та школах.

• Лютий 1989: голодування шахтарів Трепчі проти урізання автономії.

• Березень 1989: під тиском Сербії на чолі з Мілошевичем Скупщина Косова скасовує автономію краю.

• 23 грудня 1989: у Приштині засновано Демократичний союз Косова на чолі з Ібрагімом Руговою.

Далі: Демократична Албанія та Косово. Назад: Албанія в Другій світовій війні.